Elbląg w niedalekiej przyszłości ma się stać portem, w nazwie którego trzeba się będzie posługiwać przymiotnikiem „morski”. Aktualnie na Mierzei Wiślanej trwają prace budowlane mające na celu przekopanie jej i utworzenie kanału żeglugowego. Kanał ma skrócić drogę wodną z Elbląga do Helu ze 139 do 68 km. W założeniach, powinien on też „ożywić gospodarczo Warmię i Mazury, a także zwiększyć bezpieczeństwo Polski”.
Dzięki tej realizowanej inwestycji, w ostatnim czasie wzrosło zainteresowanie samym Elblągiem (niem. Elbing). Wielu z niejakim niedowierzaniem i zdziwieniem raptem dowiaduje się, że zniszczone w wyniku działań wojennych (II wojna światowa), elbląskie Stare Miasto zostało po wojnie niemal do końca wyburzone, a zabytkowe cegły przewiezione koleją na odbudowę Warszawy.
Po II wojnie światowej w mieście, a raczej, w znacznej większości, w jego okolicach, zostali osiedleni deportowani w 1947 r. w wyniku akcji „Wisła” Ukraińcy grekokatolicy. Przywiązani do swojej tradycji, głęboko wierzący dawni mieszkańcy Galicji niezwykle dotkliwie odczuwali brak możliwości uczestniczenia w liturgiach w tradycyjnych świątyniach. Własnej cerkwi społeczność doczekała się dopiero na początku lat 80-tych ubiegłego wieku. Jej rolę do dzisiaj pełni dawna kaplica cmentarna, zbudowana na początku XX w. przy nieistniejącym już ewangelicko-augsburskim kościele św. Anny w Elblągu (aktualnie znajduje się w tym miejscu park miejski im. Romualda Traugutta).
Dzisiaj grekokatolicy Elbląga kończą budowę nowoczesnej świątyni zaprojektowanej przez Romana Lewosiuka. Znajduje się ona w odległości ok. 0,5 km na północ od użytkowanej aktualnie. Jej bryła, zwieńczona złotymi kopułami, wkomponowana we współczesną zabudowę, to nowa jakość architektoniczna miasta.
bt
Золоті куполи
греко-католицького храму над Ельблонгом
Українське населення літочислення свого буття в околицях Ельблонга й самого міста починає від весни 1947 р. Зрештою, так само як і всі інші переселенці з півдня нинішньої Польщі на «повернуті землі».
Вихованим у традиційних сім’ях та у традиційному дусі, несподівано переселеним в чужі регіони, зокрема бракувало храмів з характеними куполами та літургій в рідній мові, які мали в себе «в дома» у кожному селі, містечку чи місті. Важко було на поселенні заповнити цю прогалину відвідинами латинського костела й участю в латинській літургії.
Потреба мати власну церкву, в якій можна би служити літургії в рідному обряді, була велика проте, щоправда частково, зреалізувати її вдалося щойно в червні 1974 року, коли-то греко-католицька громада Ельблонга змогла гостинно скористати з каплиці сестер Згромадження св. Катерини. Першим парохом греко-католицької парафії став о. митрат Іван Яремін.
Власного храму громада дочекалася через 10 літ. Була це (і залишається до сьогодні) невелика каплиця, переобладнана ельблонзькими парафіянами на греко-католицьку церкву. До ІІ світової війни каплиця знаходилася на площі перед не існуючим сьогодні євангельським храмом св. Анни.
Сьогодні греко-католицькі парафіяни Ельблонга будують нову церкву, яка виросла поміж сучасною забудовою міста, немов природно доповнюючи своєю появою архітектурну структуру даного кварталу. Її спроектував архітектор Роман Левосюк. Це модерний храм, під час будови якого використані сучасні будівельні технології й матеріали. Запроектований він згідно з потребами сучасної громади й забезпечений у всякі зручності. Споруда, звінчена золотими куполами, реально вже сьогодні є знаменитою прикрасою міста.
Парох, о. митрат Андрій Сорока разом з сотрудником, о. Ігорем Губачом й ціла громада, маючи ще перед собою немало праці, все-таки надіються на недалеке й успішне довершення запланованого.
(БТ)
________________________________________________
(на світлинах досі використовувана вірянами давня євангельська каплиця та ново будована церква)
0 komentarzy