„Ten, kto myśli o nauce, kocha ją, a ten, kto ją kocha, nigdy nie przestaje się uczyć,
nawet jeśli na zewnątrz wydaje się bezczynny”.
– Hryhorij Skoworoda
Tradycja szkolnictwa ukraińskiego na Warmii i Mazurach sięga 1956 roku, kiedy to zorganizowano klasy w liceum ogólnokształcącym w Bartoszycach, w którym uczyła się młodzież ukraińska. była to jedyna szkoła średnia w powojennej Polsce, w której kształcili się kandydaci na nauczycieli dwóch narodowości – polskiej i ukraińskiej.
W 1968 r. w Górowie Iławeckim, w tutejszym liceum powstały klasy ukraińskie. Dziś jest to już osobna szkoła z własnymi budynkami, biblioteką, kompleksem sportowym oraz internatem.
14 czerwca br. szkoła obchodziła wielkie święto – nadano jej imię Mirona Sycza, wieloletniego dyrektora, jej założyciela jako odrębnej placówki oświatowej, a w przyszłości posła na Sejm, wicemarszałka Sejmiku Warmińsko-Mazurskiego. Szkoła otrzymała również sztandar.
Uroczystość, w której wzięli udział m.in. posłowie na Sejm RP, przedstawiciele administracji wojewódzkiej i samorządowej, księża, nauczyciele, przyjaciele i młodzież licealna, rozpoczęła się Boską Liturgią, której przewodniczył ordynariusz olsztyńsko-gdański bp Arkadiusz Trochanowski z koncelebrą duchowieństwa greckokatolickiego i rzymskokatolickiego.
Oddając hołd śp. Myronowi Syczowi i odnosząc się do historii rozwoju szkolnictwa ukraińskiego na Warmii i Mazurach, biskup zaznaczył: „Szkolnictwo ukraińskie ma swoje korzenie w Liceum Pedagogicznym w Bartoszycach, a następnie w Liceum Ogólnokształcącym w Górowie Iławieckim gdzie powstała klasa ukraińska. Pierwsi nauczyciele języka ukraińskiego, małżonkowie Olga i Teofil Szczerbowie dołożyli wszelkich starań, aby język i kultura ojczysta stale się rozwijały, tak aby każdy uczeń mógł przekazać swoim dzieciom świadomość tożsamości narodowej, aby źródła bogactwa rodzimej kultury stały się potrzebą duszy, która pomoże przezwyciężyć kompleks niższości.
Kolejne lata, to była swego rodzaju sztafeta pokoleń. Absolwenci wracali do szkoły, aby kontynuować pracę swoich dawnych nauczycieli. Przy wielkim zaangażowaniu społecznym zostały wydzielono klasy ukraińskie i utworzono liceum z ukraińskim językiem wykładowym jako samodzielną placówkę edukacyjną. W te działania włączył się także Miron Sycz. Wspólnie z rodzicami i sympatykami, całą kadrą pedagogiczną, także przy wsparciu ówczesnego proboszcza ks. Juliana Gbura doprowadzili do wybudowania szkoły, aby w roku szkolnym 1996/1997 można było rozpocząć naukę w nowym budynku, a od 2002 roku młodzież zamieszkała w nowym internacie. Potem pojawiły się kolejne wyzwania, ale i one zostały rozwiązane”.
Z cerkwi uroczystość została przeniesiona do sali koncertowej szkoły.
(bt)
* * *
Ім’я та прапор українській школі
у Гурові Ілавецькому
«Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним».
– Григорій Сковорода
Традиція українського шкільництва на Вармії та Мазурах сягає далекого 1956 року, коли-то в Бартошицях в місцевому загальноосвітньому ліцеї були зорганізовані класи, в яких навчалася українська молодь. На даний час була це єдина середня школа в повоєнній Польщі, де здобували освіту кандидати на вчителів двох національностей – польської та української.
У 1968 р. українські класи були засновані в Гурові Ілавецькому. Сьогодні це вже окрема школа з власними будинками, бібліотекою, спортивним комплексом і гуртожитком.
14 червня ц.р. школа відзначила величне свято – їй присвоєно ім’я Мирона Сича, довголітнього директора, її засновника як окремої освітньої установи, а в прийдешньому посла до польського паламенту, віце-маршалка Вармінсько-Мазурського Сеймику. Школа отримала також прапор.
Торжество, в якому взяли участь, серед іншого, члени польського парламенту, представники воєвідської та місцевої адміністрацій, священники, вчителі, приятелі й ліцейська молодь, почалося від архиєрейської Божественної Літургії, яку очолив Ольштинсько-Ґданський ординарій Владика Аркадій Трохановський у сослужінні греко-католицького й римо-католицького духовенства.
Віддаючи шану покійному Миронові Сичу, й відкликаючися до історії розвитку українського шкільництва на Вармії та Мазурах, владика відзначив: «Українське шкільництво має в нас своє коріння у Педагогічному ліцею з українською мовою навчання в Бартошицях, а потім було утворено при Загальноосвітньому ліццеії в Гурові Ілавецькому український клас. Перші вчителі української мови, подружжя Ольга та Теофіль Щерби доклали багато старань, щоб рідна мова і культура постійно розвивалися, щоб свідомість своєї національної тотожності кожен учень зумів передати своїм дітям, щоб невичерпне джерело багатстава рідної культури стало потребою душі, яка допомагала б перемогти комплекс меншевартості.
В наступних роках мала місце свого роду естафета. Випускники повертали до школи, щоб продовжувати працю своїх старших наставників. При великому ентузіазмі відокремлено українські класи і утворено Ліцей з українською мовою навчання, як самостійну освітню установу. У цю працю увійшов бл. пам. Мирон Сич, який буде патроном школи. Спільно з батьками і прихильниками, цілим Педагогічним колективом, також за підтримкою тодішнього пароха о. Юліяна Гбура, потім владики, вибороли можливість будови школи, щоб у навчальному році 1996-1997 почати навчання в новому будинку, а з 2002 р. молодь замешкала в новому гуртожитку. Потім приходять чергові виклики, але і знаходиться їх розв’язання».
Із гурово-ілавецького храму торжество перенеслося до будинку Комплексу шкіл.
0 komentarzy